Енергетичний фронт: світло крізь темряву війни
24 роки в енергетиці, з них три останні – він лагодить обладнання у найскладніших умовах. Віктор Липінський, майстер Центру з ремонту та експлуатації високовольтних ліній ДТЕК Дніпровські електромережі, живе і працює на півдні області, де не припиняються ворожі атаки. Він поділився секретами своєї стійкості та розповів про роботу під обстрілами.
«Я пішов за батьком – і не пожалкував»
Його шлях у професію був усвідомлений — продовжив родинну справу, бо його батько теж усе життя був енергетиком. Після армії Віктор приєднався до команди ДТЕК Дніпровські електромережі. Починав електромонтером. З часом став майстром – і вже понад два десятиліття працює у департаменті високовольтних мереж. За цей час встиг побачити чимало – складні погодні умови, аварії, відновлення мереж у важкодоступних районах. Але війна перевернула усе з ніг на голову.
До повномасштабної війни робота була чітко спланованою – регулярне обслуговування ліній, профілактичні перевірки, планові ремонти. Сьогодні все інакше – доводиться працювати в режимі постійної тривоги, швидко реагувати на надзвичайні події, ризикуючи власним життям. Часто бригада працює на місцях, де щойно відбулися обстріли або навіть тривають бойові дії.
Сьогодні вже немає звичних задач, як було раніше. Ми їдемо туди, де щойно гриміло. Там треба швидко і злагоджено повертати світло людям. Інколи це виглядає як спецоперація – все має бути чітко, без помилок,
розповідає Віктор.
Його бригада працює, як злагоджений механізм – кожен знає свою роль, кожен відповідає за життя товариша. В таких умовах помилок не пробачають. А ще – дуже важлива моральна підтримка. Бувають дні, коли надто важко, коли втома бере своє, але тоді допомагає звичайне добре слово, теплий чай чи короткий жарт у перерві між викликами.
«Страх є завжди, але паніки – ніколи»
Південь Дніпропетровщини перебуває під щоденними російськими обстрілами. Особливо важкі наслідки трапляються, коли удар припадає по високовольтним мережам, які живлять населені пункти – такі ураження одразу призводять до масштабного знеструмлення. Попри всі загрози, енергетики роблять усе можливе, аби якнайшвидше повернути світло людям. До аварійних робіт бригади приступають лише після отримання дозволу від Збройних сил України та ДСНС, аби не наражати себе на ще більшу небезпеку.
За роки війни було чимало небезпечних ситуацій. Віктор згадує, як разом з бригадою потрапив під обстріл під час ремонту на об’єкті, що часто зазнає атак з тимчасово окупованих територій. Все відбулось дуже швидко: тільки-но розпочали роботу, як почався новий артобстріл.
Тільки приїхали – одразу почалося. Ми знали, що робити: швидко зібрали інструменти і відійшли. Страшно? Звісно. Ми ж не з заліза. Але інструкції знаємо, діємо чітко. Паніки не було. Холодний розрахунок – це те, що рятує життя,
каже енергетик.
Перші дні повномасштабного вторгнення запам’яталися особливо. Тоді їхня бригада працювала зовсім поруч із лінією фронту. Звуки вибухів, дим на горизонті, постійна тривога. Але вони не припиняли роботу, бо знали, що без електрики життя зупиняється. Світло – це не лише побут, це – лікарні, водопостачання, зв’язок.
Допомога колегам Херсонщини
У розпал бойових дій Віктору довелось поїхати на Херсонщину. Там, після звільнення від окупації, енергетична інфраструктура була майже повністю знищена. Без світла залишалися десятки сіл і містечок. Завданням бригад було – швидко оцінити ситуацію і оперативно повернути електропостачання хоча б до критичних об’єктів.
Було дуже важко морально. Порожні села, розбиті будинки, підбита техніка. Людей майже немає. Все виглядало так, ніби час там зупинився. Але ми приїхали робити свою справу – і зробили. Коли світло з’явилось у перших будинках, ми бачили щирі очі місцевих. І це було найкращою подякою,
пригадує Віктор.
Роботи доводилося проводити серед суцільних руїн. Деякі лінії електропередач були розірвані на шматки, трансформаторні підстанції вигоріли вщент. Через мінну небезпеку доступ до частини ділянок був обмежений, тому дії координувалися із саперами. Та навіть за таких умов Віктору з командою вдалося за кілька тижнів повернути світло до багатьох населених пунктів.
Це була не просто допомога – це був прояв єдності. Команди з різних регіонів України працювали разом, ділилися ресурсами, досвідом і підтримкою. Саме такі моменти показують справжню силу професійної спільноти, коли один фронт підтримує інший, не зважаючи на відстань.
«Щасливий, коли вдається повернути людям світло»
Сьогодні бригада Віктора працює у тому ж темпі: бронежилет, каска, інструменти – і вперед, до наступного об'єкта. Щодня – десятки кілометрів по розбитих дорогах, обгорілі трансформатори, обірвані лінії, перекошені стовпи. Все це – їхнє сьогодення.
Вони вже навчилися швидко реагувати на сигнали тривоги, знають, як діяти, коли час обмежений до хвилин. Рішення приймаються миттєво – як у бойовій частині. А ще важлива згуртованість. Колектив став родиною. Тут кожен готовий прикрити спину іншому, поділитися водою, допомогти з інструментом.
Ми стали майже родиною. Працюємо разом, їмо разом, іноді мовчимо разом. Головне – тримати спокій і бути надійними для інших. Бо від нас залежить надто багато,
ділиться Віктор.
Попри втому і постійне напруження, він не уявляє себе в іншій професії. Інколи, каже, думає про те, як би все склалося, якби вибрав інший шлях. Але кожного разу, коли бачить світло в оселі, розуміє – усе правильно.
Я щасливий, коли повертаю світло. Це дає відчуття, що день прожито не дарма. Я знаю, що комусь допоміг. Саме тому я люблю свою роботу і пишаюся тим, що я – енергетик,
говорить майстер.
Для нього ця робота – не лише професія. Це – покликання. Служба світлу. Навіть у найтемніші дні війни.
Дякуємо Віктору Липінському та всім енергетикам, які щодня тримають свій фронт під вогнем. Завдяки вам світло повертається у домівки, а з ним – і надія.
Джерело: Газета «Вісті Придніпров’я»