Енергетик Андрій Крисенко: тримає світло під обстрілами

Світло – це не лише лампочка у кімнаті. Це дитячий сміх у теплому домі, робота лікарні, сигнал мобільного зв’язку, який дає змогу почути голос рідних. А ще це щоденна, невидима боротьба людей, які тримають енергофронт.

Один із них – Андрій Крисенко, майстер служби ліній електропередач ДТЕК Дніпровські електромережі із Кривого Рогу. Понад два десятиліття він тримає лінії в прямому сенсі – на висоті, в дощ, а тепер і під обстрілами.

Люблю, чим займаюся! Звісно, буває, що втомлююся, але із задоволенням іду на роботу. Велику роль у цьому відіграє наша команда – міцний і дружний колектив, який підтримує у найскладніші моменти,

ділиться Андрій.

Його день може початися як звичайний плановий ремонт, а закінчитися у бронежилеті під звуки вибухів. Проте чоловік не нарікає. Навпаки – пишається своєю роботою.

Виклики війни

Із початком повномасштабного вторгнення росії енергетики перетворилися на справжніх бійців тилу. Їхній ворог – це не лише аварії, а й ракети, дрони, уламки, що падають на лінії та руйнують електромережі. А головне завдання  –  якнайшвидше повернути світло в домівки людей, попри небезпеку.

Погодні умови останніми роками лише ускладнили ситуацію: буревії, сильні вітри, ожеледь – аварії стали частішими. На нашій дільниці понад 5 тисяч кілометрів дротів, а бригад – лише три. Тож інколи фізично не встигаємо все зробити вчасно,

ділиться енергетик.

У травні 2022 року бригада Андрія працювала в Макарові на Київщині – саме тоді, коли звільнені території починали повертатися до життя. Вони лагодили розбиті електролінії, вдивляючись у пейзажі, що нагадували документальні кадри війни.

Проте невдовзі загроза дісталася і рідної Дніпропетровщини.

Найнебезпечніші місця, що саме мені та моїй бригаді довелося працювати, – це Нікополь, на березі Каховського водосховища. Було таке, що вибух пролунав прямо біля нас,

згадує Андрій.

«Змінилося все – і життя, і робота»

Робота в таких умовах вимагає не лише майстерності, а й мужності. «Серед ризиків – і висота, і напруга, а тепер іще й обстріли, вибухонебезпечні предмети. Після повномасштабного вторгнення змінилося все: і життя, і робота,

зізнається енергетик.

Одного разу зміна Андрія тривала добу: все почалося із планового ремонту, потім – повітряна тривога, «приліт», терміновий виїзд… Бригада працювала усю ніч, до сьомої ранку – поки  повернули світло усім клієнтам.

До війни впав провід – уже була проблема. Тепер – десятки обривів, повністю зруйновані лінії. Але ми вже адаптувалися. Працюємо і в містах, наближених до бойових дій, співпрацюємо з ДСНС – вони розчищають, дають “коридор”, і ми входимо.

Щоб хоч якось захиститися, енергетики забезпечені касками, бронежилетами. Пройшли курси домедичної допомоги. 

Нас не готували до війни, але ми вчимося щодня,

каже енергетик.

Світло надії

Раніше фахівців, що лагодять електролінії, сприймали буденно. Були навіть претензії й нарікання: «чому не приїхали швидше», «не туди заїхали». Та війна змінила все. Люди почали розуміти, наскільки цінною є їхня робота.

У перші дні повномасштабки люди навіть сигналили, пропускали наш транспорт, бачили – їдемо на аварію. Стали більше цінувати. Бо тільки коли світло зникає, ми усвідомлюємо, наскільки воно важливе.

Тепер частіше лунають слова вдячності: за світло після чергового ракетного чи дронового удару, за тепло в холодній оселі, за порятунок від темряви.

Після обстрілів ми повертаємо людям світло, і вони щиро дякують. Це додає сил. Бо розумієш: ти не просто працюєш, а й тримаєш частинку фронту,

каже Андрій.

Попри втому та небезпеку, він не втрачає віри у краще. Його мрія проста, але щира: мир в Україні. І, звісно, подорожі. До війни він устиг побачити багато країн, мріє покращити англійську, щоб іще краще відкривати світ. Але головне  – бачити, як світло повертається в українські міста.

Джерело: Газета «Вісти Придніпров’я»